Дзвони Чорнобиля Оформлення: на сцені стіл із іконою та свічками. Ведучий . Проблеми Чорнобиля - це біль України. Наш поет-провидець Т. Шевченко писав так. (звучить музика) Світе тихий, краю милий, моя Україно! За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш ? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась? Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? "Молилась, турбувалась, день і ніч не спала, Малих діточок доглядала, звичаю навчала".
(Акорди музики збільшуються, а потім стихають і натомість чути дзвін. Під звуки дзвонів виходять учасники. Учні в чорних костюмах піднімаються на сцену і ставлять на стіл та біля нього свічки і також приєднуються до інших учнів. Стихають дзвони і звучить тиха музика) Чорнобиля гіркий Полин На серце ліг незримо й тяжко, І плине над землею дзвін Із тихим стогоном протяжно. То дзвонять дзвони не Хатині, Де слід лишила свій війна, Це стогнуть землі України, Де мирний атом не мина. Він впав смертельною росою На рай дібров, на зелень трав, Своєю чорною косою Провів по розмаїттю барв. І попелом покрились села, І згинуло усе живе. Пропали усмішки веселі, Замовкло птаство лісове. Лиш на отруєній землі Небачена розкрилась квітка - Про допомогу крик німий, Між попелом остання іскра.
Ведучий 1. Сьогодні ми зібралися в цьому залі щоб згадати події, які відбувалися в квітні 1986 року в місті Чорнобиль. Ведучий 2. Цим реквіємом ми хочемо вшанувати пам'ять тих, хто загинув і постраждав у цій страшній катастрофі. Чорнобиль. Як воно було. 27 квітня. Місто Чорнобиль. Ранок. Звичайний день. Всі люди йдуть у своєму напрямку: хто на роботу, хто до школи, а хто просто у своїх справах. Лише один вчений, відчувши погіршення самопочуття та плітки про вибух на АЕС, вирішив перевірити повітря на радіаційний фон. Вийшовши на вулицю і ввімкнувши прилад, він мало не втратив свідомість. Радіаційний фон в декілька сот разів перевищував норму. Перша думка його була: «Прилад зіпсовано». Провівши експеримент кілька разів поспіль, він зрозумів, що сталося непоправне. Вчений викрикнув єдине: «Тікайте, люди, з цього міста! Як надалі звідси!» Ведучий 1. Чорнобиль. Це слово відоме по всьому світу. Але асоціюється воно не з цілющим полином українських земель, а з аварією на Чорнобильській АЕС, яка стала трагедією не тільки для України, а й для всього людства. 27 квітня 1986р. приблизно в 1 годину 23 хвилини за Московським часом на четвертому енергоблоку Чорнобильської АЕС відбулася найбільша за всю історію використання "мирного атома" аварія, яка, по оцінкам світової спільноти, є найбільшою технічною катастрофою 20-го століття. Першими хто прибув на місце аварії були пожежники. Вони не дожили до 11 години наступного ранку. Ведучий 2. Вашій увазі ми хочемо запропонувати до перегляду презентацію в якій показані події цієї страшної катастрофи. На сьогоднішній день ми задаємось питанням «Як на цю подію відреагували політики?». Ось виступ Михайла Горбачова: «Вже 27 квітня була проведена зразкова операція: за 3 години було евакуйоване все населення Прип'яті - 47 тисяч чоловік. А в перші дні травня були евакуйовані всі люди, що жили в зоні 30 км. навколо станції, - 116 тисяч чоловік, десятки населених пунктів. Я думаю, мене інформували в міру можливості правдиво, просто спочатку навіть самі кращі фахівці не віддавали собі звіту в серйозності катастрофи. Ведучий 1. На питання «Чому не відмінили демонстрації?» Михайло Горбачов відповів: «Маніфестації не були скасовані, оскільки до 1 травня ще не було повної картини того, що трапилося. Ми боялися паніки. Тепер ясно, що це було помилкою.» Ведучий 2. Таким чином безвідповідальність політиків і господарників призвела до найбільшої екологічної катастрофи ХХ ст. Чорнобиль є зловісним нагадуванням про відповідальність людства перед природою і самим собою. Ведучий 1. А тепер просимо Вас вшанувати хвилиною мовчання всіх жертв ядерного вибуху, влаштованого людиною. Хвилина мовчання. Музика: биття серця Ведучий 1.Прошу всіх сісти.
Ведучий 2. Вони бігли без распіраторів, в повній темноті, висвітлюючи дорогу кишеньковими ліхтариками. На десятій відмітці повернули в сторону гецеенівського приміщення... Приміщення не було. Над ним - небо, полум'я. Перед ними - завали уламків, залишки обладнання і трубопроводів, серед всього - уламки реакторного графіту, від яких світило не менш 10 тисяч рентген на годину. Час іде. Тіло начальника зміни реакторного цеху накопичує рентгени, все темнішим стає ядерний загар в темряві ночі. Загоряє не тільки обличчя і руки, а й все тіло під одежею. Загоряє... горить, горить. Палить нутро. Стало зрозуміло, що реактора більше нема, що він перетворився на великий ядерний вулкан, що хлопці, працюючи в машинному залі, загинуть дарма... Пожежники Титенюк, Ігнатенко, Тищура, Ващук... Першу медичну допомогу їм надав лікар швидкої допомоги Валентин Білокінь. Це були, в основному, ін'єкції заспокоючого. Перше, що кидалося в вічі, це страшне збудження нервів, такого ніколи не доводилося бачити раніше. А це, як вияснилося згодом, був ядерний екстаз нервової системи, супертонус, який змінився згодом тяжкою депресією. Останніми з вогню вийшли Правик, Кибенюк, Телятников. В шість ранку Білокінь теж почав почувати себе погано і був доставлений у медичну частину. А на землі кругом завалу чорні розсипи графітової кладки реактора. Очі знов і знов повертаються до цієї картини. Тяжко зізнаватися собі в простій і очевидній думці: реактор зруйнований...
Ведучий 1. Довго боролися лікарі за життя Володимира Правика. Зроблено внутрівенну пересадку кісткового мозку, влитий екстракт печінки багатьох ембріонів для стимулювання кровотворення. Але потрібна була ще жива шкіра. А вона вся була вбита радіацією. Володя не міг говорити, тільки дивився. Почалося зникнення плоті на очах лікарів і рідних. Він почав таяти, сохнути, зникати. Людина з кожним часом зменшувалася, зменшувалася, зменшувалася. Померлі - почорнілі, висохші мумії - зробилися легкими, як діти. Ведучий 2: Колись археологи прочитали цікавий надпис на вавилонянських табличках:" Якщо в місті пси збираються в зграї, місту бути зруйнованим". Місто Прип'ять залишилося покинутим, законсервованим радіацією на кілька десятків років. Місто-привид. Об'єднані в зграї собаки з'їли більшу частину радіоактивних кішок, почали загрожувати життю людей. На протязі трьох днів мисливці відстрілювали вівчарок, догів, спанієлів, пуделів, болонок... 29 квітня вулиці покинутої Прип'яті були засіяні трупами різномастих собак.
Вчитель.: Пам'ять про чорнобильську трагедію - назавжди.
