На початку 1944 році фронт все ближче наближався до села. Бої за село Новоселівка тривали 2 і 3 березня 1944 року. В ніч з 2 на 3 березня війська 88-ї гвардійської стрілецької дивізії розпочали бої на правому березі річки Інгулець. Місцеві жителі згадують, що бої були жорстокі. Новоселівку вже зайняли радянські війська, а через річку Інгулець в Латівці були ще німці. Щоб перешкодити швидкому форсуванню річки, німці зруйнували міст і вели шалену стрілянину. Цей день жителька села Олександра Василівна Толкачова запам’ятала на все своє життя і в свої 90 років згадує його так ясно, неначе той день був вчора. В цей день вона врятувала багатьох солдат, вся її хата була в поранених, але одного вона найдужче запам’ятала . Коли його занесли до хати, обличчя його було схоже на одну суцільну рану, на нього було страшно дивитися. Його рана була смертельною. Розривна куля фашистського снайпера влучила йому прямо в обличчя – нижче ока і скроні. Пройшовши крізь корінь язика, вона розірвалась в нижній щелепі, утворивши велику дірку. Ніхто тоді, у 1944 році не вірив, що Вадим Сидур виживе. Олександра Василівна Толкачова взяла на себе догляд за тяжкопораненим. Голова його була повністю окутана бинтами. Говорити він не міг, а лише написав два слова: «Діма Сідур». Поїла рятівниця солдата молоком. Оскільки рот у нього був розірваним, щелепи потрощені, то пристосувалась годувати з чайника через трубочка. А ще зарізала курку для Вадима, дуже вже він був слабким, варила бульйон і отак через трубочку годувала. Коли солдата забирали до шпиталю в Кривий Ріг, поклали у бричку з соломою. Ранок видався холодним, глянула Олександра Василівна на нього і заплакала: замерзне в дорозі. Була в неї овеча шкура, яку берегла собі на шубу – винесла і вкрила нею пораненого. Не думала, що він виживе. Довго йому довелося скитатися по госпіталях, але він все ж вижив. І став всесвітньо відомим скульптором. Не думала проста селянка з Новоселівки, що врятувала життя майбутньому визначному художнику і скульптору, чиї роботи і понині прикрашають площі і художні галереї багатьох міст Європи й Америки. Він розшукав свою рятівницю і листувався з нею. Тепер у Олександри Василівни є домашня реліквія – пам’ятна медаль з Ізраїлю, уряд якого подякував українці за її добре серце. В Ізраїлі на честь рятівниці на алеї Пам’яті посаджене дерево, нею тепер опікується єврейська громада Кривого Рогу. З 1998 року вона носить почесне звання Праведник народів світу. На фото зліва-Вадим Сидур з бойовими товаришами
На початку 1944 році фронт все ближче наближався до села. Бої за село Новоселівка тривали 2 і 3 березня 1944 року. В ніч з 2 на 3 березня війська 88-ї гвардійської стрілецької дивізії розпочали бої на правому березі річки Інгулець. Місцеві жителі згадують, що бої були жорстокі. Новоселівку вже зайняли радянські війська, а через річку Інгулець в Латівці були ще німці. Щоб перешкодити швидкому форсуванню річки, німці зруйнували міст і вели шалену стрілянину. Цей день жителька села Олександра Василівна Толкачова запам’ятала на все своє життя і в свої 90 років згадує його так ясно, неначе той день був вчора. В цей день вона врятувала багатьох солдат, вся її хата була в поранених, але одного вона найдужче запам’ятала . Коли його занесли до хати, обличчя його було схоже на одну суцільну рану, на нього було страшно дивитися. Його рана була смертельною. Розривна куля фашистського снайпера влучила йому прямо в обличчя – нижче ока і скроні. Пройшовши крізь корінь язика, вона розірвалась в нижній щелепі, утворивши велику дірку. Ніхто тоді, у 1944 році не вірив, що Вадим Сидур виживе. 
