Як страждає Україна, ніхто з вас не знає. Синьоока Батьківщина - квітка помирає. Не війною помирає, а тихенько плаче. Чужа мати забирає, і ніхто не бачить: Її землі, синє небо забирають тихо, Хоч бояться гнів людей, бо буде їм лихо. Плаче тихо Україна, гине моя ненька, Не для мене тільки вона сама найрідненька. Тож давайте, уставайте нащадки Богдана. Ви вставайте, розбивайте ті її кайдани. Ви сини її і дочки, тож давайте грізно Захищайте Україну поки ще не пізно. Поки ще не пізно, поки півні не співали, Тихо та раненько захищайте Україну, Захищайте неньку!
