 Сімдесят років… Це мало чи багато? З погляду історичного розвитку нашої планети – це секунди, а з погляду життя людини – це вічність, вічність довжиною у людське життя. Рівно стільки років з дня підписання мирного договору про закінчення Великої Вітчизняної війни в Берліні ми будемо відзначати в травні 2014 року! Час все далі і далі відносить нас у майбутнє. Але поруч з майбутнім крокує і наше минуле, минуле, яке ми не маємо права забувати чи перекреслювати. Молоде покоління сьогодні не чує гучних пострілів гармат. Зате кожного ранку ми бачимо приємну посмішку мами, яскраве сонечко за вікном. Кожну хвилину ми радіємо життю. А дякувати за все це ми повинні тим, хто захищав нашу Батьківщину, не шкодуючи життя, заради її світлого майбутнього. Колись на День Перемоги біля меморіалів загиблим воїнам збиралися сотні, тисячі ветеранів війни. На жаль, час не враховує заслуг ветеранів перед народом, перед Батьківщиною, а забирає їх на «вічний спочинок ». Учні 8 класу Новоселівської СЗШ під керівництвом вчителя історії Мариненка С.В. відвідали ветерана Великої Вітчизняної війни, жителя села Новоселівка Галича Юрія Овсійовича. Він поділився з молоддю своїми спогадами про далеке минуле, яке й до сьогодні живе в його серці - спогадами про війну. Запала тиша. Лише легенький передзвін орденів і медалей, що «розташувалися на грудях» ветерана, нагадували нам, де ми знаходимося. Ось медаль « За відвагу», а ось орден Вітчизняної війни, поруч – орден Слави та багато ювілейних відзнак. А в кутиках очей – сльози, чоловічі скупі сльози. Юрій Овсійович крадькома витирає їх і дякує за те, що його пам’ятають, не забувають. Дай Бог здоров’я Вам, Юріє Овсійовичу, і таким як Ви ветеранам. Живіть ще сто літ! А нам, молодому поколінню, – ніколи не знати війни! |
